Автори: Юсеф Канжу та Ула Махфуз
В Університетській бібліотеці Тюбінгена зберігається один із найдавніших і найважливіших рукописів Корану — священної книги ісламу, яка вважається Божим одкровенням пророку Мухаммеду. У цій статті йдеться про значення цього рукопису в історії передачі Корану та про те, як він опинився саме в Тюбінгені. Спочатку — про походження Корану.
Поступове одкровення змісту
Історія Корану починається у 610 році н. е. в Мецці. Згідно з переказами, пророк Мухаммед регулярно усамітнювався для молитви в печері Хіра на горі Джабаль-ан-Нур. Там йому з’явився ангел Джибріл, або Гавриїл, і передав перші вірші Корану.
За переказами, зміст Корану передавався пророку поступово — протягом приблизно 23 років. Цей період розпочався, коли пророку було близько 40 років, і завершився з його смертю у віці 63 років. З ісламської точки зору поступове одкровення мало кілька функцій. Воно підтримувало пророка, поступово знайомило вірян із релігійним змістом, а також полегшувало запам’ятовування та практичне втілення вчення.
Усна та письмова передача Корану
Історики ісламу загалом сходяться на тому, що в ранній період ісламу Коран передавався як усно, так і письмово ще за життя пророка Мухаммеда. Багато його сподвижників вивчали ці вірші напам’ять і передавали їх далі. Водночас, за переказами, пророк надавав великого значення письмовій фіксації одкровень.
Коли саме почалася практика письмового запису, серед дослідників залишається спірним питанням. Оскільки в ті часи не було паперу в сучасному розумінні, тексти записували на різних матеріалах: пергаменті, кістках тварин, насамперед лопатках, дерев’яних дощечках і пласких каменях. Так виник тісний зв’язок між усною традицією та письмовою фіксацією.
Упорядкування Корану після смерті Мухаммеда
Після смерті пророка Мухаммеда відбулася битва при Ямамі, у якій загинуло багато його сподвижників, що знали Коран напам’ять. Через побоювання, що частина переданого тексту може бути втрачена, Умар ібн аль-Хаттаб запропонував тодішньому халіфу Абу Бакру зібрати Коран в єдину письмову збірку.
Це доручили Зайду ібн Сабіту, колишньому писарю пророка. Він зібрав і перевірив усі наявні тексти Корану та вперше уклав їх у письмову збірку. За часів третього халіфа Усмана ібн Аффана, який правив з 644 до 656 року н. е., на основі цієї збірки створили кілька уніфікованих копій. Їх розіслали в різні регіони ісламської держави. Це мало забезпечити, щоб Коран усюди читали в однаковій формі.
Три найдавніші збережені рукописи
Деякі дуже ранні копії збереглися до наших днів. До найвідоміших належать три рукописи, які в дослідженнях часто згадують у хронологічному порядку: найдавнішим вважається так званий Бірмінгемський рукопис, після нього — Тюбінгенський рукопис Корану та рукопис із Сани.
Ці ранні рукописи демонструють велику подібність у тексті Корану. У наукових дослідженнях їх часто розглядають як свідчення того, що текст Корану набув сталої форми дуже рано.
Чому саме Тюбінген?
Університетська бібліотека Тюбінгена придбала цей рукопис у 1864 році як частину приватної колекції прусського консула в Дамаску Йогана Готфріда Ветцштайна. Цей дипломат був також фаховим сходознавцем і збирав ісламські рукописи. Рукопис Корану зберігався в архіві бібліотеки понад століття, але його справжній вік залишався невідомим.
У межах великого міжнародного проєкту «Coranica» рукопис дослідили за допомогою радіовуглецевого методу в Швейцарській вищій технічній школі Цюріха, ETH Zürich. Метою проєкту було дослідити історію тексту Корану на основі ранніх рукописів.
Результати показали, що пергамент, використаний для Тюбінгенського рукопису, з імовірністю понад 95 відсотків походить з періоду між 649 і 675 роками н. е. Це означає, що ці сторінки були створені невдовзі після смерті пророка Мухаммеда у 632 році н. е. — приблизно через 20–40 років після цього.
Давнє письмо на пергаменті
Текст написаний на пергаменті — спеціально обробленій шкірі тварин. Для нього використали дуже раннє арабське письмо. Воно належить до перехідного етапу до раннього куфійського письма і зазвичай зараховується до групи хіджазьких шрифтів. Для цього письма характерні похилі та витягнуті літери. У ньому немає ані діакритичних знаків, ані позначок голосних, які сьогодні використовують для розрізнення літер і правильного читання.
Бірмінгемський рукопис вважається ще давнішим за Тюбінгенський і датується періодом до 645 року н. е. Рукопис із Сани, знайдений у 1972 році під час реставрації Великої мечеті в Сані, вважається однією з найважливіших ісламських археологічних знахідок сучасності.
Дослідження показали, що нижній шар цього рукопису походить із часу до 671 року н. е. Особливість рукопису полягає в тому, що це палімпсест — рукопис, у якому старіший текст було стерто й замінено іншим текстом Корану. Це дає важливий матеріал для наукового дослідження історії написання Корану.
Тюбінгенський рукопис доступний онлайн
Тюбінгенський рукопис із шифром Ma VI 165 входить до колекції з понад 20 рукописів Корану, що зберігаються у фондах Університетської бібліотеки Тюбінгена. Він містить частини сур Корану від сури «аль-Ісра» (17) до сури «Ясін» (36).
Університетська бібліотека Тюбінгена повністю оцифрувала рукопис і зробила його доступним для дослідників та широкої громадськості онлайн у високій роздільній здатності.
Усі сторінки можна переглянути за офіційним посиланням бібліотеки:
https://opendigi.ub.uni-tuebingen.de/opendigi/MaVI165#p=11
Додаткова інформація:
https://uni-tuebingen.de/newsfullview-landingpage/article/raritaet-entdeckt-koranhandschrift-stammt-aus-der-fruehzeit-des-islam/
tun26051107