Сліди релігійних уявлень можна знайти вже в найдавніших археологічних знахідках доісторичного періоду, особливо в тих, що пов’язані з похованням померлих і уявленнями про життя після смерті. Шанування предків, яке існувало в кількох регіонах Сирії, а також в інших районах Близького Сходу й Туреччини, є однією з найвиразніших складових цих вірувань.
Черепи в будинках: культ предків уже 11 000 років тому
На півночі від Алеппо в Сирії розташований Телль-аль-Карамель — поселення, яке існувало приблизно між 12 000 і 8 000 роками до н. е. Саме тут з’являються перші ознаки сіл, що свідчать про поступовий перехід від простих хатин до стаціонарних будинків упродовж тривалого періоду. Це постійне заселення та зростання стабільності привели до одомашнення тварин і вирощування рослин. Водночас значно розвивалося мистецтво, зокрема оздоблення річкової гальки, яку використовували як знаряддя для повсякденного вжитку. Ці художні орнаменти зображували рослини, тварин, а також релігійні уявлення того часу, особливо в IX тисячолітті до н. е.
Будинки є одними з найбагатших джерел археологічних знахідок у цьому місці, оскільки вони демонструють перехід від круглих до прямокутних форм. Водночас поява нових форм не означала відмови від старих: напівпрямокутні будинки часто трапляються поруч із круглими та овальними.
Релігійні уявлення, схоже, мали в цьому місці особливе значення у зв’язку з культом предків. Так, у різних місцях на підлозі одного будинку було знайдено чотири людські черепи без відповідних скелетів. Підлогу в будинку облаштували так, щоб черепи залишалися видимими для мешканців і відвідувачів.
Однак черепи знайшли не в усіх будинках, а лише в одному. Натомість в інших будинках, а також під будівлями й поблизу них, виявили цілі скелети з черепами. Це може свідчити про те, що черепи вилучали не в усіх померлих, а лише в окремих осіб.
Подальший розвиток: модельовані черепи
Знахідки з півдня Сирії, з Телль-Асвада поблизу міжнародного аеропорту Дамаска, свідчать про подальший розвиток цих уявлень, пов’язаний із відокремленням голови від тіла. Телль-Асвад датується VII тисячоліттям до н. е. У цьому місці було розкопано кілька великих будинків і виявлено численні глиняні фігурки тварин. Там також знайшли черепи, на яких за допомогою гіпсу відтворювали риси обличчя, а потім фарбували їх у червоний та інші кольори. Вочевидь, це були спроби відтворити обличчя померлих такими, якими вони могли бути за життя. Черепи знаходили групами до п’яти екземплярів; іноді вони оточували людський скелет.
Чому черепи відокремлювали й моделювали?
Було висунуто кілька гіпотез щодо того, як череп відокремлювали від тіла. Усі вони, однак, вказують на перехідний ритуал, метою якого було перенести череп із могили до будинку. Досі не знайдено прямих матеріальних доказів, які б однозначно підтверджували цей процес. Водночас вважається, що метою було надати померлому нову роль у духовному й символічному житті спільноти вже після поховання. Фізична присутність предків — або частини їхніх останків — водночас підкреслювала зв’язок із місцем і колективну ідентичність спільноти.
Найпоширеніша гіпотеза полягає в тому, що після смерті людини, яка мала особливий статус завдяки віку, релігійній ролі або становищу в суспільстві, її тіло спочатку на певний час ховали в землі. Після розкладання тіла виймали лише череп, зазвичай без нижньої щелепи.
Після цього відбувався процес моделювання або оштукатурювання, під час якого обличчя покривали гіпсом, щоб надати йому художньої та естетичної форми. Під час цього процесу відтворювали очі, рот і ніс. Потім череп переносили в особливе місце в одному з будинків, щоб він залишався видимим для членів родини і, можливо, для всієї спільноти.
Схоже, цей процес тривав упродовж кількох поколінь, що пояснює, чому в деяких місцях знахідок було виявлено кілька черепів разом. Пізніше, після того як мешканці залишали село, черепи ховали в будинку або під його підлогою, завдяки чому вони збереглися до наших днів.
Однак існують також свідчення іншої, можливо давнішої, практики, яку спостерігали в Телль-аль-Карамелі. У цьому випадку голову відокремлювали від тіла одразу після смерті за допомогою гострого крем’яного знаряддя, а потім зберігали її в будинку. Тому можна припустити, що пізніше оздоблення черепів стало розвиненішою формою практики, яка виникла з давнішої традиції, коли черепи спершу використовували без прикрас чи доповнень.
Навіщо зберігали і виставляли черепи?
У багатьох стародавніх суспільствах череп, як і голову загалом, вважали центром людської сили, ідентичності та духу. Тому його збереження символічно означало збереження мудрості й сили предків. Крім того, присутність черепа в будинку могла уособлювати духовний зв’язок між живими й померлими. У цьому сенсі він виконував роль своєрідного посередника або вмістилища духу померлого.
Крім того, в багатьох стародавніх суспільствах череп мав сильне символічне значення. Його постійна присутність у будинку забезпечувала тривалий фізичний і символічний зв’язок між предками та наступними поколіннями — дітьми й онуками. Таким чином, він уособлював не лише фізичну, а й духовну присутність старших поколінь.
Ця практика відображає релігійні й соціальні уявлення того часу. Відповідні поховання дають матеріальні докази прагнення підтримувати безперервний і активний зв’язок між світом живих і світом померлих. Водночас вони вказують на тісний зв’язок із колективною пам’яттю спільноти та шануванням предків.
Ритуали шанування предків в Азії
Подібні практики розвинулися в різних частинах Азії, однак часто вони були пов’язані зі зберіганням кісток або черепів предків у межах родинних ритуалів. У деяких регіонах Південно-Східної Азії, наприклад в Індонезії, такі групи, як народ тораджа, дотримуються похоронних традицій, за якими кістки померлих через певний час ексгумують і знову ховають у спеціальних місцях у родинних могилах.
Крім того, регулярно проводяться ритуали, під час яких померлих відвідують і приносять їм жертви. Це є виразним проявом безперервного зв’язку між живими та їхніми предками.
У Японії деякі поховання культури Дзьомон вказують на практики перегрупування або ізольованого розміщення черепів у могилах. Це може відображати символічну роль голови як центру людської ідентичності. Такі практики в Азії вирізняються тим, що більше зосереджені на безперервності зв’язку між родиною та предками, ніж на зв’язку з публічними ритуальними жертвоприношеннями чи релігійними уявленнями.
Черепи жертв людських жертвоприношень у ацтеків і майя
Натомість у цивілізаціях ацтеків і майя в Мексиці черепи мали інше значення і часто були пов’язані з публічними релігійними ритуалами та людськими жертвоприношеннями. З’явилися так звані «цомпантлі» — дерев’яні платформи, на яких виставляли черепи людських жертв.
Помітні приклади таких споруд були знайдені у великих храмових комплексах, зокрема в Темпло Майор у сучасному Мехіко, де виявили сотні черепів. Вони були пов’язані з релігійними ритуалами, спрямованими на умилостивлення богів і забезпечення безперервності космічного порядку, зокрема щодо сонячного циклу та родючості в сільському господарстві.
Від доісторичних часів до сьогодення та майбутнього
Дослідження доісторичних культів предків у зв’язку з демонстрацією черепів померлих наочно показує, наскільки важливим є археологічне вивчення доісторичних суспільств, особливо останніх 12 000 років. Їхня археологічна спадщина й досі впливає на формування культурної ідентичності, міжпоколіннєву комунікацію та відчуття приналежності до певного місця. Адже багато сучасних суспільств прагнуть пов’язати свої корені та культурну ідентичність із цивілізаціями минулого — чи то через наукові дослідження, сучасні технології, такі як цифрові моделі археологічних пам’яток, чи то через історичні наративи.
Саме тому суспільства в усьому світі прагнуть зберегти й захистити свою культурну спадщину — не лише для сучасного покоління, а й для майбутніх поколінь.
tun26030303