З давніх часів новорічні святкування пов’язані з релігійними, соціальними, політичними та астрономічними контекстами людських суспільств. Із розвитком календарних систем, що базувалися головним чином на астрономічних спостереженнях і розрахунках руху Сонця та Місяця, люди використовували початок року як привід для святкування й символічного вираження оновлення часу. Попри спільний привід — початок нового року, — форми й способи святкування різнилися в різних культурах і цивілізаціях, адже ці практики були тісно пов’язані з інтелектуальними, релігійними та політичними переконаннями, що панували в кожному суспільстві та епосі. Ці святкування постійно змінювалися протягом історії, а в сучасності стали глобальним явищем, яке поділяє більшість народів, при цьому кожна культура зберегла свої унікальні форми вираження.
Легітимація короля богами
Свято Акіту в цивілізаціях шумерів і вавилонян у Месопотамії вважається найдавнішим відомим новорічним святом і сягає приблизно 2000 року до н. е. Воно починалося з весняного рівнодення у квітні й символізувало початок сільськогосподарського сезону та оновлення життя. Акіту супроводжувалося релігійними й політичними ритуалами — зокрема носінням статуй богів у процесіях, виконанням обрядів, що зображували боротьбу богів і перемогу порядку над хаосом, а також відновленням легітимності короля через присягу на вірність богові Мардуку. До цього додавалися дванадцять днів народних святкувань із піснями та бенкетами. Акіту відображало центральне значення короля й богів у суспільстві та їхній зв’язок із космічною й соціальною рівновагою.
Відновлення життя завдяки повені Нілу
Новорічне свято в Стародавньому Єгипті було пов’язане зі щорічною повінню Нілу в червні та появою зірки Сіріус на небі. Свято було відоме як «Вібіт-Ренбет», або початок нового року. Ця подія символізувала оновлення життя й родючість землі, тому була тісно пов’язана із сільськогосподарським циклом, який становив основу єгипетської цивілізації. Святкування включали урочисті релігійні ритуали в храмах Амона, Ра та Ісіди, а також жертвоприношення богам на знак вдячності за прихід повені, яка оновлювала життя та забезпечувала продовження сільськогосподарського виробництва. Запалювання смолоскипів також було частиною ритуалів і символізувало родючість та світло. Крім того, відбувалися народні свята з піснями, музикою та груповими танцями, що надавало події соціального виміру.
Святкування Діоніса з театром і мистецтвом
Греки не мали фіксованої дати початку року, оскільки вона варіювалася від міста до міста та від країни до країни. У деяких регіонах рік починався в середині літа, а в інших — із настанням зими. Новорічні святкування були пов’язані з релігією: богам приносили прохання та благословення, щоб отримати щастя й процвітання. Одним із найважливіших богів, яких ушановували, був Діоніс — бог вина й радості, чиї свята супроводжувалися веселощами, театром і прославленням життя. Релігійні театральні вистави також були важливою частиною ритуалів і ставилися в громадських місцях, щоб висловити релігійні, соціальні та історичні цінності суспільства. Крім того, святкування включали громадські бенкети та процесії, які об’єднували людей для соціальних взаємодій і вшанування мистецтва та радості. Завдяки цим заходам свято набуло виразного соціального й художнього характеру та більше не було пов’язане з політикою чи владою.
Світло і добро проти темряви і зла
Новруз, який святкували стародавні перси та курди, є одним із найдавніших свят, які відзначаються й сьогодні. Воно починається з весняного рівнодення й символізує оновлення природи. Традиції включають прибирання будинків, стрибки через вогонь для символічного очищення та святкування в садах і полях. Ці звичаї пов’язані із зороастрійською вірою, яка підкреслює значення світла й добра проти темряви й зла.
З часів Цезаря рік починається 1 січня
У римській цивілізації встановлення Нового року стало історичним переломним моментом: раніше рік починався в березні, аж доки Юлій Цезар у 46 році до н. е. вирішив зробити 1 січня початком року на честь Януса — бога дверей і початків. Святкування включали обмін подарунками, запалювання вогнів, публічні бенкети та жертвопринесення Янусу, щоб попросити благословенного року. Ця система стала основою для григоріанського календаря, який сьогодні використовується у всьому світі.
Феєрверки та фестивалі драконів
Китайський Новий рік, також відомий як «Свято весни», є одним із найдавніших свят, яке відзначається донині. Воно базується на місячному календарі й припадає на період із кінця січня до середини лютого. Святкування включають феєрверки, танці драконів і левів, обмін подарунками, відвідування родичів та роздачу червоних конвертів, які мають приносити щастя. Це свято відображає поєднання народних традицій і конфуціанської філософії.
Вогняні церемонії на честь оновлення світу
Новорічні святкування в давніх цивілізаціях майя та ацтеків на території сучасної Мексики були безпосередньо пов’язані з релігійними та сільськогосподарськими календарями, а не, як сьогодні, з фіксованою датою. Початок року визначався рухом Сонця та зірок — зокрема в сонячному календарі (365 днів) і священному календарі (260 днів). Наприкінці кожного циклу люди проводили релігійні ритуали, такі як гасіння й повторне розпалювання вогню, жертвопринесення та прохання про благословення й захист на новий рік. Коли обидва календарі збігалися кожні 52 роки в ацтекському календарі, вони влаштовували велике свято — так звану вогняну церемонію, щоб відсвяткувати оновлення світу та початок нової ери.
Застілля і вогонь для заклинання світла
Про новорічне свято в давніх германських племен Центральної та Північної Європи немає прямих джерел, але є згадки в текстах римських істориків, в англосаксонських та ісландських легендах і хроніках Середньовіччя, а також археологічні знахідки. Дата святкування Нового року не була єдиною: більшість племен відзначали його як свято Юля в середині зими, близько до зимового сонцестояння, а деякі племена — на початку весни. Велике свято Юля складалося з надмірних колективних застіль, подячних і благословенних жертвоприношень за майбутній рік, родючість і захист. Дуже важливу роль відігравали вогняні ритуали, смолоскипи та ялівцеві вогнища як символ «новонародженого світла» після довгої темряви скандинавської зими. Із цим пов’язувалося уявлення, що в темну пору року предки перебувають поруч. У багатьох місцях так звані дванадцять «Rauhnächte» (днів між сонцестоянням і сучасним 1 січня) мали особливе значення: у цей час люди відчували загрозу з боку надприродних вершників на «дикому полюванні».
Глобалізація календаря та секуляризація свят
Сьогодні в усьому світі діє григоріанський календар, тому 1 січня в більшості країн є офіційним початком року, хоча деякі традиційні календарі — такі як китайський, перський, єврейський та ефіопський — продовжують використовуватися.
Завдяки глобалізації та поширенню Інтернету святкування набули глобального, світського характеру і включають зворотний відлік, феєрверки, обмін привітаннями та подарунками та світські зустрічі. Цей сучасний стиль є радше товариським і розважальним, ніж релігійним.
Новорічні святкування розкривають важливий аспект розвитку людської культури: ідея релігійної та сільськогосподарської події, пов’язаної з природою та богами, перетворилася на глобальну соціальну подію зі святковим характером. Це не просто тимчасовий розважальний ритуал, а історично сформоване культурне явище, яке відображає ставлення людства до часу, всесвіту та суспільства. Воно бере свій початок в астрономічному й релігійному контексті та перетворилося на глобальну соціальну подію з глибоким символічним значенням. Попри одноманітність приводу, різноманітність святкувань свідчить про багатство людського досвіду та безліч способів виразити ідею нового початку й оновлення. Глобалізація святкувань через часові пояси Землі створює ефект, коли щогодини в інших регіонах настає Новий рік, що висвітлюється в телевізійних новинах по всьому світу. Цикл починається в Тихому океані на Різдвяному острові й закінчується знову в Тихому океані на американських островах Бейкер і Гоуленд.
Див. також:
tun21123001
tun25031801
Автор: Юсеф Канжу
tun25112404