Футбол вважається найпопулярнішим видом спорту у світі. Ним займаються сотні мільйонів людей на всіх континентах. Проте його найдавніші витоки досі залишаються неясними. Ми не знаємо напевно, наскільки народи давнини грали в цей вид спорту у формі, подібній до сучасної.
Для більшості сучасних видів спорту відомі ранні попередники, особливо в давніх цивілізаціях, де вже тисячоліття тому проводили спортивні змагання. Досліджуючи археологічні знахідки, у Мезоамериці — регіоні, що простягався від півдня Нікарагуа до півночі сучасного штату Арізона у США, — дослідники знаходять сліди давньої гри, відомої просто як «гра з м’ячем». Це був не футбол і не гандбол, а унікальна форма гри з гумовим м’ячем, яка мала власні дуже специфічні правила.
Ця гра викликає чимало запитань: як вона виникла? Як у неї грали? І яку роль вона відігравала в житті давніх суспільств?
Варто зазначити, що її значення виходило далеко за межі простої розваги чи спортивного змагання. Гра була тісно пов’язана з релігійними ритуалами та символічними віруваннями. На відміну від сучасних видів спорту, які завершуються перемогою або поразкою, у деяких матчах цієї гри йшлося про життя чи смерть. Це нагадує криваві видовища в давньоримських амфітеатрах.
Початок гри з м’ячем у Мезоамериці 3600 років тому
Ця гра виникла у XVI столітті до н. е. в регіоні, який сьогодні охоплює південь Мексики, Гватемалу та значну частину Центральної Америки. Саме там було знайдено відповідні ігрові майданчики. Цивілізації, що існували в цьому регіоні, відзначалися розквітом мистецтва, архітектури та астрономії. Водночас релігійні вірування були одним із найважливіших аспектів цих культур: існували величезні храми, в яких проводили численні релігійні ритуали, іноді також людські жертвоприношення.
Клас жерців був правлячою та найвпливовішою групою суспільства. Йшлося про спільну культурну систему з багатьма місцевими варіантами. Між цивілізаціями Мезоамерики, зокрема ольмеками, майя та ацтеками, відбувався культурний обмін, який стосувався і гри з м’ячем. На той час американський континент не мав контактів із європейськими та азійськими культурами. Тому культурного обміну з іншими цивілізаціями не відбувалося.
Археологічна пам’ятка Пасо-де-ла-Амада вважається найдавнішим із відомих на сьогодні майданчиків для гри з м’ячем у Мезоамериці. Його датують приблизно 1600 роком до н. е. Майданчик має довжину близько 85 метрів і належить до найбільших та найважливіших споруд свого часу. Він розташований на крайньому півдні сучасної Мексики, на тихоокеанському узбережжі.
Геометрична форма ігрових майданчиків
У гру з м’ячем грали на великих кам’яних майданчиках. У Мезоамериці виявлено понад 1300 таких майданчиків. Їх будували за єдиним базовим зразком, який майже не змінювався протягом приблизно 2700 років. Близько 60 відсотків цих майданчиків було відкрито лише протягом останніх двадцяти років.
Попри значні відмінності в розмірах, усі майданчики мають схожу основну форму: довге вузьке поле, обмежене стінами з горизонтальними та похилими поверхнями. У рідкісних випадках траплялися також вертикальні стіни. Ранні майданчики були відкритими з обох боків, а пізніші — закритими. Завдяки цьому, якщо дивитися згори, вони нагадували літеру «І».
Хоча співвідношення довжини до ширини в середньому становило приблизно 4:1, розміри майданчиків суттєво відрізнялися. Ігрове поле в Чічен-Іці, довжиною 96,5 метра і шириною 30 метрів, вважається найбільшим із відомих. Натомість майданчик у Тікалі має розміри лише приблизно 16 на 5 метрів.
У центрі гри — пружний гумовий м’яч
М’яч, який використовували в грі, мав діаметр від 10 до 22 сантиметрів і важив до приблизно 4 кілограмів. Його розмір і вага могли змінюватися з часом або залежно від варіанту гри та категорії гравців. М’яч виготовляли з твердої гуми, а його пружність була результатом процесу, схожого на вулканізацію гуми. Сік каучукового дерева змішували з подрібненими частинами інших рослин. Завдяки цьому матеріал набував еластичних властивостей і добре відскакував від поверхні. Першим іспанцям, які спостерігали за цією грою, м’яч здавався «зачарованим», адже вони ніколи раніше не бачили предмета з такою пружністю.
Акробатична гра зі складними правилами
Найважливішими давніми джерелами про мезоамериканську гру з м’ячем є археологічні знахідки та ранні іспанські описи. До них належать рельєфи, настінні розписи та зображення в храмах майя й ацтеків, які показують саму гру та її ритуальне значення. Особливо важливими є майданчики для гри з м’ячем у таких містах, як Чічен-Іца. Іспанські хроністи XVI століття також залишили цінні описи гри та її релігійних аспектів.
У більшості варіантів гри було заборонено торкатися м’яча кистями рук або стопами. Натомість, залежно від регіональних правил, м’ячем можна було грати стегнами, плечима або передпліччями. У найпоширенішому варіанті м’яч переважно відбивали стегнами з одного боку поля на інший. Головною метою було постійно утримувати його в русі в межах ігрового поля. Команда втрачала очко або програвала гру, якщо не могла відбити м’яч або якщо він вилітав за межі поля.
Матчі відбувалися між двома командами. Кожна з них складалася приблизно з двох-чотирьох гравців. У багатьох випадках гра була надзвичайно фізично напруженою та травматичною, адже важкий і твердий м’яч міг спричинити серйозні ушкодження.
За словами історика Торібіо де Бенавенте Мотолінії, який жив у XVI столітті, очко зараховували, коли м’яч торкався протилежної стіни. Остаточну перемогу можна було здобути лише тоді, коли м’яч пролітав крізь кам’яне кільце. Однак це траплялося надзвичайно рідко, бо кільця в Чічен-Іці були розташовані високо й далеко від ігрового поля. Тому більшість ігор вирішували за кількістю очок.
Релігійні ритуали з космологічним значенням
Гра з м’ячем була значно більшим явищем, ніж просто спортивне заняття. Вона відігравала важливу релігійну та культурну роль і була тісно пов’язана зі світоглядом суспільств Мезоамерики. У деяких випадках вона символізувала боротьбу між світлом і темрявою або між життям і смертю.
Великі офіційні ігри відбувалися в релігійній та святковій атмосфері. Рух гумового м’яча символічно пов’язували з рухом священних небесних тіл, таких як Сонце, Місяць і Венера. Вважалося, що переможець гри отримував захист і підтримку богів.
Головною метою гри було постійно тримати м’яч у русі. Якщо він падав на землю, це вважалося поганим знаком. Багато істориків припускають, що м’яч символізував Сонце, а його рух ігровим полем мав глибоке космічне та релігійне значення. Водночас у гру грали і неформально — як у розвагу. Зокрема, у неї могли грати діти, а частково також жінки.
Спорт і дозвілля у поєднанні з релігією та владою
Зрештою, ця гра показує, що давні цивілізації розвивали не лише політику, війни та релігійні практики, а й складні форми спорту та дозвілля. Водночас деякі з них були пов’язані з релігійними уявленнями та політичною владою. Гра з м’ячем у Мезоамериці є унікальним прикладом поєднання спорту, релігійних ритуалів і космологічних символів.
Додаткова інформація:
Мезоамериканська гра в м’яч — Вікіпедія
Гра з м’ячем досі відома в деяких регіонах Мексики, зокрема на території археологічних пам’яток, наприклад у Теотіуакані поблизу Мехіко та в районі Канкуна на південному сході Мексики. Однак сьогодні її практикують переважно для збереження культурних традицій і з туристичною метою:
https://www.spiegel.de/video/mesoamerikanisches-ballspiel-in-teotihucan-in-mexiko-video-99017428.html
tun26062406