Щосуботи трохи по 9-й ранку в Uhland-Gymnasium лунає українська мова. Саме тут працює Українська школа для дітей та підлітків з Тюбінгена й околиць.
Рівно о 9-й годині в коридорі будівлі на Uhlandstraße ще панує тиша. Учні та вчителі вшановують загиблих хвилиною мовчання. «Ми продовжуємо традицію вшановувати людей, які віддали своє життя за Україну». Так діти вчаться «відчувати зв’язок із тим, що відбувається в Україні», — каже Наталія Скибак, засновниця Української школи в Тюбінгені.
Як усе почалося
Українську школу в Тюбінгені заснували 13 липня 2024 року. За словами Скибак, ідея виникла з потреби. У месенджер-групах української спільноти постійно виникали питання — де діти можуть вивчати українську мову, як підтримувати зв’язок з Україною і як не втратити мову.
Скибак мала досвід проєктної роботи і знала, як офіційно оформити таку ініціативу. Вона подала проєктну пропозицію до відділу з питань рівності та інтеграції міста Тюбінгена та зібрала підписи на підтримку. Паралельно до проєкту приєдналася Оксана Українець, яка допомагала з комунікацією та організацією — зокрема, з першим контактом із керівництвом школи, щоб заняття могли відбуватися саме тут, неподалік від центрального вокзалу. Для сімей, які приїжджають з околиць, це має вирішальне значення: що коротша дорога, то більша ймовірність, що діти й надалі відвідуватимуть додаткову суботню школу.
Фінансування від міста та батьківські внески
Місто підтримало проєкт, виділивши по 5 000 євро на минулий і поточний навчальний рік. Цього недостатньо — тому запровадили додаткові батьківські внески: минулого року — 10 євро на дитину на місяць, у цьому навчальному році — 15 євро. Наразі в школі навчається 80 дітей. Заняття у суботу тривають з 9:00 до 13:30, один урок триває 45 хвилин.
Ті, хто записує дитину, отримують короткий документ з правилами школи. У ньому ідеться насамперед про шанобливе ставлення, регулярність відвідування, відповідальність батьків, а також організаційні питання — наприклад, як і куди перераховувати внесок.
П’ять предметів за один ранок — плюс німецька
Щосуботи викладають п’ять предметів: українську мову, українську літературу, історію України, а також етнологію та музику по черзі. Етнологію викладає засновниця Наталія Скибак. Крім того, у розкладі є німецька мова — її викладають українські філологи.
Причина цього прагматична: багато дітей, які приїхали до Німеччини через війну, починали навчатися в інтеграційних класах, часто без системно побудованого навчання. Це створює прогалини, які пізніше даються взнаки під час звичайного навчання — від розуміння завдань до письма.
Школа в Тюбінгені працює інакше, ніж в Україні. «Ми придбали підручники для вчителів, але іноді працюємо й у цифровому форматі. Ми не можемо замінити одним днем програму, яку в Україні проходять за п’ять днів на тиждень. Тому ми відбираємо найважливіші аспекти», — говорить засновниця школи. Вчителі створюють матеріали, друкують робочі аркуші, готують презентації та надають додаткові матеріали для перегляду, прослуховування й онлайн-опрацювання.
П’ять груп від «Промінчиків» до «Орлят»
Через обмежені ресурси у школі п’ять груп з різницею у віці приблизно у два роки. Наймолодші називаються «Промінчики» (5–6 років); у них у суботу лише три навчальні заняття. Далі йдуть «Соловейки» (7–8 років), «Журавлики» (9–10 років), «Соколята» (11–12 років) та «Орлята» (13+). Ці назви обрано свідомо. «Пташки» для груп — це символічні назви, і кожна з них відповідає певним віковим особливостям дітей. Тільки найменші називаються «Промінчиками», тому що «їхні очі світяться», пояснює Скибак.
Перерви тривають від 10 до 15 хвилин. Щосуботи двоє батьків беруть на себе нагляд: вони стежать за порядком у коридорах та у внутрішньому дворику. Для школи це питання безпеки та відповідальності — і знак того, що школа базується на спільній участі.
Не надолужувати матеріал, а надавати опору
«Головна місія нашої школи — гармонійний розвиток усіх українських дітей, які опинилися в Тюбінгені та регіоні», — говорить засновниця. За 45 хвилин раз на тиждень ніхто не може повністю передати академічні знання. Суть в іншому: «Ми пробуджуємо любов до української мови, літератури, історії, етнології, до знання свого коріння і традицій. Як можна щось любити, якщо цього не знаєш?». Завдяки знанням діти та підлітки вчаться любити та поважати себе — і тоді почуваються впевненіше в німецькому суспільстві. Крім того, школа створює українську спільноту.
Між двома мовами й системами
У цій спільноті діти розмовляють між собою про життя між двома мовами та системами — про мовні бар’єри, відчуття «іншості» та про стрес у німецькій школі. «Тоді діти розуміють: я не одна така, я не один такий. І не треба цього замовчувати — про це треба говорити, підтримувати одне одного та допомагати нашим дітям бути впевненими в собі й розвиватися саме тут, де вони є, не забуваючи, хто вони», — додає вона.
Наскільки сильним є це почуття спільності, показують також відповіді дітей на запитання, чому вони відвідують Українську школу. «Іноді в суботу вранці мені не хочеться вставати до школи. Але коли я згадую, що там будуть мої друзі, мені одразу стає веселіше. Тоді я швидко збираюся і з радістю йду до школи», — написала одна дитина.
Мотивація замість тиску та творчі пропозиції
У суботній школі немає класичних оцінок, як в Україні чи Німеччині. У молодших групах вчителі багато працюють із похвалою та невеликими знаками визнання. У старших групах результати навчання частково фіксуються внутрішньо, щоб стежити за рівнем знань, а наприкінці місяця дітей, які були особливо активними, відзначають у групі. Іспитів як таких немає. Домашні завдання не дають взагалі або дають дуже рідко — скоріше як рекомендацію, наприклад, почитати вдома або повторити окремі речі. Мета — мотивація, а не додатковий тиск після й без того насиченого шкільного тижня.
Окрім занять, проводяться заходи. На Різдво діти поставили вертеп — місто надало для цього залу. «Дітям подобається виступати на сцені, вони люблять колядувати», — каже засновниця.
Перед Великоднем заплановано майстер-клас із писанкарства — традиційної техніки розпису великодніх яєць воском і фарбами, окремо для дітей та батьків. Матеріали, такі як писачки, віск і фарби, організовує школа; яйця приносять учасники.
Особливим майстер-класом було плетіння косичок: Олена, бабуся однієї з учениць, яка раніше викладала перукарське мистецтво, розповіла дітям і батькам про догляд за волоссям, показала техніки плетіння, включаючи вплітання стрічок, та прості зачіски — «елементарні, але дуже важливі практичні речі», як каже Скибак. Крім того, з ініціативи батьків були й інші творчі заняття: ліплення із глини, розмальовування різних виробів та виготовлення прикрас із бісеру.
Найбільший виклик: знайти викладачів
У школі працюють вісім учителів. За словами Скибак, найбільшим особистим викликом було знайти вчителів. Шукали скрізь — в українських месенджер-групах, через німецьких знайомих, через центр зайнятості та особисті контакти. Не всі, хто спочатку погодився, залишилися — робота з групами з різним рівнем підготовки є складною.
Важливу підтримку надала університетська спільнота: Олена Сайковська з факультету славістики Тюбінгенського університету допомогла знайти двох студенток, які сьогодні викладають українську мову.
Хто така Наталія Скибак
Наталія Скибак родом із західноукраїнського міста Трускавець. За освітою вона історикиня-етнологиня та економістка у сфері банківської справи. Вона працювала 11 років у банку, а потім 6,5 років у сфері міського розвитку — як керівниця управління розвитку міста Трускавець. До Тюбінгена вона приїхала в лютому 2023 року. Сьогодні вона працює в міській адміністрації у відділі соціальної допомоги. Вона займається питаннями, пов’язаними з житлом, яке надає місто.
Скибак живе в Тюбінгені зі своєю молодшою дочкою, яка також відвідує українську школу. Старша дочка навчається в Києві і залишається там — незважаючи на регулярні обстріли та великі проблеми з електропостачанням і опаленням, а також часті перебої з водопостачанням.
Засновниця не хоче, щоб школа залишилася короткостроковим проєктом. «Мені б дуже хотілося, щоб у цій школі було престижно навчатися — щоб діти та батьки охоче сюди приходили», — зазначає Скибак. «Це можливо лише завдяки результатам і тому, що діти люблять школу та беруть участь у її формуванні». Адже школу спільно творять учителі, батьки й діти.
Коріння як опора в час змін
Ще один важливий для Скибак аспект: «Неможливо зрозуміти, що сьогодні відбувається з власною країною, якщо не знати, що було раніше. Світ складний — і це час великих змін. Щоб вистояти, потрібне коріння», — говорить Скибак. В українській суботній школі в Тюбінгені основи для цього закладаються щосуботи о 9-й ранку — спочатку тишею, потім мовою та спільнотою. Це ранок, який для багатьох сімей є чимось більшим, ніж просто уроки.
Щоб записати дитину до школи, можна зв’язатися зі школою електронною поштою: ukrschuletuebingen.de@gmail.com.
Більше інформації можна знайти на Facebook-сторінці української школи в Тюбінгені
tun26032701