Розвиток будівель є невід’ємною частиною людської культури. Приблизно 17 000 років тому почався перехід від хатин і наметів кочових спільнот до міцніших осель. Це пов’язано, зокрема, з тим, що люди навчилися займатися землеробством і почали постійно селитися в одному місці.
Перші стіни та «напівпідземні будинки»
Першим кроком стало вміння зводити стіни. Це був нелегкий процес через брак досвіду й знань, зокрема про те, як створювати несучі конструкції для стабілізації таких стін. Тому перші спроби полягали в тому, що в землі викопували круглу яму, іноді завглибшки до одного метра. Усередині цієї ями зводили стіни з природного каменю різного розміру. Камені укладали один на одного без в’яжучого матеріалу. Вони спиралися на стінки ями, а верхня частина конструкції трохи виступала над поверхнею землі.
Так з’явився перший тип житла, який частково спирався на кам’яні стіни. Його називають «напівпідземним житлом». Верхня частина, як і раніше, складалася з гілок та шкур тварин. Тому таке житло було перехідною формою між наметом і будинком. Культуру, яка створила цей тип житла, називають натуфійською культурою. Вона була поширена на значній частині території сучасного Близького Сходу.
Цей тип житла набув поширення приблизно 14 тисяч років тому. Тоді люди почали замислюватися над будівництвом справжнього будинку, який повністю спирався б на стіни. Так почалося власне зародження архітектури. Люди застосовували нові техніки, очевидно, експериментували з різними методами, а потім оцінювали результати, щоб обрати найкращі рішення. Водночас будівництво перетворювалося з індивідуальної роботи на колективну. Якщо спорудження намету вимагало відносно небагато зусиль, то будівництво будинків потребувало співпраці кількох людей.
Різні будівельні техніки в Телль-аль-Карамелі
У Телль-аль-Карамелі на півночі Сирії виявили щонайменше сім технік будівництва стін. До найважливіших належить каркасний метод: спочатку з каменів зводили каркас або основу, а потім з усіх боків наносили глину й залишали її висихати. Інша техніка полягала в тому, що гілки дерев встромляли в землю на відстані приблизно 20 сантиметрів одна від одної, а проміжки між ними заповнювали глиною, змішаною із соломою, щоб зміцнити стіни.
Крім того, застосовували техніку пізе (pisé): вологу глину пресували в дерев’яні форми — опалубку, щоб отримати міцні стіни. Пізніше з’явився досконаліший метод: камені обробляли й надавали їм подібної форми, щоб їх було легше укладати та з’єднувати в стінах.
Як змінювалися підлоги й дахи
У цей час змінювалися й підлоги будинків. Спочатку вони складалися лише з утрамбованої глини. Пізніше почали використовувати гальку, а згодом з’явилися підлоги з раннього типу штукатурки або з глини, змішаної з водою. Дахи ж і надалі робили з гілок та рослинних матеріалів.
Попри ці зміни, майже всі будинки зберігали круглу форму, яка ще нагадувала первісний намет. Їхній діаметр становив приблизно від одного до трьох метрів. Точна висота цих споруд невідома. Згодом такий розвиток призвів до появи груп будинків, з яких сформувалися перші села в історії людства. Серед них, наприклад, Джерф-ель-Ахмер і Мурейбет на півночі Сирії, а також Чатал-Гьоюк на півдні Туреччини, що виникли приблизно 11–9 тисяч років тому.
Прямокутний будинок на пагорбі Халула на схід від Алеппо в Сирії: у ньому було кілька приміщень — для проживання, зберігання та поховань. Фото: Юсеф Канжу.
Від круглої до прямокутної архітектури
Приблизно 11 тисяч років тому в будівництві відбувся важливий розвиток: кругла форма поступово втрачала провідне значення, а прямокутна форма будівель дедалі більше поширювалася. Нова архітектура мала чимало переваг. Вона давала змогу ділити будинки на кілька зон, збільшувати житлову площу та створювати окремі приміщення для зберігання зерна.
Стіни також стали масивнішими й технічно досконалішими. Для цього застосовували нові будівельні техніки, зокрема виготовлення цегли-сирцю. Суміш із землі, соломи та води формували, сушили на сонці, а потім використовували як будівельний матеріал. Крім того, для зміцнення фундаментів використовували каміння. Це давало змогу зводити ширші, вищі та міцніші стіни. Завдяки цьому можна було будувати більші будинки з кількома кімнатами.
Підлоги також удосконалювалися. Для них використовували гіпс, який за своєю функцією нагадує сучасний цемент. Дахи й надалі робили з дерев’яних балок або стовпів, які покривали глиною чи шаром вологого ґрунту.
Ці архітектурні зміни суттєво сприяли зміцненню осілого землеробського способу життя, зростанню населення та кращому зберіганню зерна. Водночас вони привели до появи спланованих сіл. Це стосується, наприклад, будинків у Телль-Халулі, а також ранніх прямокутних будівель із цегли-сирцю в Чатал-Гьоюку. Там спільно збудовані будинки та ритуали, пов’язані з похованнями всередині поселень, свідчать про складніші соціальні й релігійні структури.
Передові для свого часу будинки в неолітичному селі Чатал-Гьоюк у Туреччині. Фото: Юсеф Канжу.
Розвиток організованих сіл у Телль-Халул
Телль-Халула на правому березі Євфрату, на схід від Алеппо, є типовим прикладом такого розвитку. Під час іспанських розкопок там виявили низку будинків з однаковим плануванням. Вони стояли щільно один біля одного і були поділені приблизно на чотири зони. Між ними проходили вулиці та провулки, розташування яких нагадує сучасні житлові квартали.
Цей етап також був позначений значним мистецьким розвитком. Про це свідчить знахідка зображення «Танцівниці». Воно належить до найдавніших відомих зображень, знайдених на підлозі будинку.
Після цього, приблизно 8 тисяч років тому, люди вже мали необхідні знання та досвід, щоб зводити міцні стіни й будувати більші будинки. Вони складалися переважно з висушеної на сонці цегли-сирцю. Крім того, всередині будинків сформувався функціональний поділ простору: існували окремі місця для приготування їжі та місця для відходів. Про це свідчать знахідки в Телль-ель-Керкху та Телль-Сабі-Аб’яді.
Розвиток підлогових покриттів і мистецтва в Телль-Халулі: на фото зображено підлогу, вкриту гіпсовою штукатуркою, з художнім зображенням групи жінок, які танцюють. Фото: Іспанська експедиція в Телль-Халулі.
Більше дерева, ніж каменю: неоліт у Європі
У Європі приблизно 9 тисяч років тому будівлі зводили переважно з природних матеріалів, доступних на місці. Насамперед це було дерево, адже там були великі лісові масиви. Також використовували гілки, глину та солому, а в деяких регіонах іноді й камінь.
Більшість будинків були простими, невисокими й зазвичай складалися лише з однієї кімнати. Вона слугувала для сну, повсякденного життя, а також для зберігання інструментів та харчів. Ці споруди відображають початок осілого землеробства та появу перших сіл на європейському континенті.
До найважливіших будівельних технік того часу належала так звана техніка Wattle-and-Daub — плетіння та обмазування глиною. Спочатку споруджували каркас із дерев’яних стовпів і переплетених гілок. Потім його покривали шаром глини, частково змішаної із соломою або сіном. Це зміцнювало стіни та поліпшувало теплоізоляцію. Завдяки простоті й використанню доступних матеріалів ця техніка набула широкого поширення і водночас добре захищала від кліматичних умов. Її елементи збереглися донині у фахверкових будинках.
Архітектура толосів і склепінчасті дахи
Приблизно 8 тисяч років тому в Північній Сирії та північній Месопотамії сформувався новий архітектурний стиль, відомий як архітектура толосів. Ці будівлі мали круглу або напівкруглу форму, зводилися з цегли-сирцю та мали конусоподібні або куполоподібні дахи, а також відносно товсті стіни. Їхня зовнішня форма нагадувала вулики, а план частково був схожий на форму старовинного ключа. Зовні вони також мали певну схожість з іглу інуїтів.
Такі будівлі зазвичай складалися з одного круглого приміщення з прямокутним входом. Ймовірно, саме на цьому етапі в історії архітектури вперше з’явилися склепінчасті дахи. Цей архітектурний стиль свідчить про подальший розвиток круглої архітектури та технік будівництва дахів. Водночас він вказує на зростання соціальної стабільності й організованості. Крім того, такі будівлі мали добру теплоізоляцію — як від зимового холоду, так і від літньої спеки.
Примітно, що цей тип споруд зберігся до наших днів: подібні будівлі й сьогодні можна побачити в деяких селах між Сирією та Іраком. Уже у II тисячолітті до н. е. цей архітектурний стиль потрапив до Європи. Там він, однак, отримав інше призначення: його використовували переважно для будівництва царських гробниць або монументальних поховальних комплексів. Натомість на Близькому Сході такі споруди слугували насамперед житлом, місцем зберігання або культовими об’єктами.
Після цього періоду в архітектурі розпочалася нова революція. Вона проявилася у будівництві міст, великих споруд і палаців. Було розроблено передові технології виробництва будівельних матеріалів та обробки каменю. Безсумнівно, саме на цьому етапі з’явилася й професія інженера. Цьому буде присвячена окрема стаття.
Відео про неолітичне поселення Чатал-Гьоюк:
https://www.youtube.com/watch?v=mrxh2H7JlP8
tun26052910