Тюбінген — одне з міст регіону, яке прагне бути «безпечним прихистком» для людей, які були змушені залишити свої країни. Але як це виглядає на практиці? І чого ще бракує, щоб відповідати цій меті? На ці запитання біженці та ті, хто їх підтримує, відповідали в ефірі незалежного радіо Wüste Welle біля тюбінгенського Sudhaus.
Чи справді біженці почуваються в Тюбінгені бажаними гостями? Це було перше запитання Анни Траутвайн. Разом із Пауліною Менгіні вона модерувала захід, який транслювали наживо по радіо. Протягом двох годин учасники говорили про особистий досвід і перспективи — у межах проєкту «Can the City Speak?». Команда радіо працює над цією темою вже два роки. Представників міської адміністрації того вечора на заході не було.
Нічні кошмари та труднощі з житлом і роботою
Відповіді, частину яких перекладали синхронно, показали, що ще багато чого потрібно зробити, щоб біженці могли відчути себе частиною міського суспільства. Аніта з Того відчуває страх і страждає від нічних кошмарів, оскільки Федеральне відомство у справах міграції та біженців (BAMF) не повірило в причини її втечі. Алі, який утік з Афганістану від талібів, також отримав відмову від BAMF. Після цього він ставить собі питання: «Навіщо взагалі залишати свою батьківщину?» Башир, батько чотирьох дітей, розповів, що знайти житло й роботу дуже складно. Численні заявки на роботу не принесли результату.
Культура прийняття та якісні консультації
До мікрофона запросили також гостей, «які супроводжують біженців», як сказала Менгіні. Рубен Маліна з тюбінгенського Asylzentrum розповів про складну ситуацію з житлом, невизначений статус і труднощі з отриманням дозволу на роботу. З цими проблемами він регулярно стикається під час консультацій. Робін координує в Asylzentrum роботу волонтерів. Вона бачить у цьому дилему: з одного боку, добровольці підтримують біженців. З іншого — існує ризик, що професійну роботу перекладають на неоплачувану волонтерську працю. Дипломована соціальна працівниця та депутатка міської ради Тюбінгена від партії Die Linke Гітта Розенкранц сформулювала це ширше: щоб облаштуватися тут і мати перспективу, «потрібні культура прийняття та хороші консультаційні центри». На її думку, їхнє фінансування має бути «надійно гарантоване».
«Становище людей із міграційним досвідом стає дедалі складнішим», — каже Маліна. Як приклад він навів тест на громадянство, де є, зокрема, запитання про всіх канцлерів Німеччини. Представник Asylzentrum хотів би бачити «більше політичного тиску» на тих, хто ухвалює рішення, та на міграційні відомства, «щоб вони використовували наявні можливості для дій». Місцева політикиня Розенкранц розкритикувала те, що у запланованому центрі первинного прийому приблизно на 750 біженців не передбачено кухні. На її думку, кухня є важливим місцем, де люди можуть зустрічатися та відчувати щось схоже на домашній затишок.
Брати участь у житті міста
Безпечне місце в Тюбінгені знайшли Бараа, Лая та Джулі — молодіжний простір для дівчат Mädchentreff. Бараа, яка живе в Тюбінгені вже дванадцять років, як «дівчина в хустці» пережила чимало: її ображали, штовхали та плювали в неї. Найгіршим для неї було те, що «ніхто нічого не зробив». Вона хотіла б, щоб її просто залишали в спокої, «якщо вже не можуть мене прийняти». Усі троє представляють інтереси молоді в Jugendgemeinderat. Лая та Джулі бачать у цьому можливість брати участь у формуванні життя міста. Тексти трьох дівчат на тему «Schreiben für die Seele» нині представлені в Hölderlinturm.
Більше спілкування проти расизму
Побутовий расизм у школі, на роботі чи в установах болісно позначається на людях. Маліна регулярно чує про такий досвід — наприклад, від працівників сфери догляду з міграційним досвідом або майстрів, яких не пускають до будинків клієнтів. «Расизм заважає успішній інтеграції», — переконана Розенкранц. Що потрібно змінити? «Суспільство має бачити, що міграція збагачує його», — сказала вона. Серед інших пропозицій були «більше перекладачів» від франкомовної Аніти, «некомерційні місця, де можна зустрічатися й спілкуватися з іншими» від Лаї та «більше таких заходів» від Розенкранц.
Є й позитивні приклади
Перед тим як гості скуштували західноафриканські страви, вони почули й обнадійливу історію. Мохамад, який живе в Німеччині трохи менше двох років, знайшов у Пфуллінгені роботу з повною зайнятістю за фахом кравця і, за його словами, на роботі не має «жодних проблем» із мовою. Щоб і надалі покращувати знання німецької, після роботи він відвідує курс рівня A2.
tun26093001